Масонство

Масонство – одна з найбільш незбагненних форм соціальної поведінки, що стали невід’ємною частиною культури Просвітництва. Таємні товариства XVIII сторіччя були найвищою мірою ієрархічними, прив’язаними до свого ритуалу структурами. Водночас, їх дискурс був наповнений закликами до удосконалювання чеснот і громадянських якостей людини, до рівності. Ложі проголошували своєю метою духовний розвиток «братів», виховання освічених (enlightened, eclaire, verlichte, aufgeklart) людей. Потреба у цих шляхетних ідеалах виникла на самому початку трансформації цехів мулярів у масонські товариства. У 1717 р. чотири стародавні ложі англійської столиці об’єдналися у Велику ложу Лондона. Утворилася доволі розгалужена організація, в яку поступово влилися инші британські ложі, а потім і низка закордонних. Хто були ті лондонські масони і навіщо вони об’єднувалися? Хіба до 1717 р. масонів не існувало?

Упродовж століть у багатьох країнах Европи муляри і теслі, пекарі і дзвонарі, хірурги та инші ремісники жили під захистом і наглядом своїх цехів. У Середньовіччі і на початку Нового часу професійні корпорації забезпечували своїм членам певний соціальний статус і рівень життя, контролювали якість технічного устаткування і кінцевого продукту. Майстри, що стояли на чолі цехів, нерідко діяли заодно з міською і місцевою владою, підтримуючи суспільний порядок, стабільні ціни і заробітну плату, а також якість продукції. Середньовіччя знало безліч ремісничих цехів, але лише корпорація мулярів зуміла перейти до нових економічних умов, трансформувавшись у щось зовсім нове – у maconnerie. У XVII ст. міста Шотландії й Англії випереджали иншу Европу за рівнем заробітної плати й умовами праці у сфері будівництва. Цехова система занепадала, і корпорація мулярів поступово почала допускати у своє коло людей з-поза їхнього фаху. До цього підштовхувала потреба у нових грошових надходженнях (вступних внесках): фінансування будівельних робіт вимагало додаткових інвестицій. Таким чином, перетворення ремісничого цеху в товариство нового типу було обумовлено необхідністю. Далеко не всі традиційні мулярі знайшли собі місце у цій оновленій системі.

У нових товариствах панувала атмосфера взаємної доброзичливости, але вони приваблювали не тільки тим. Комерсантам і джентльменам ложі здавалися осередками культури. Дійсно, старші майстри-мулярі уміли читати і писати, були обізнані з математикою й архітектурою, зокрема зналися на військових і цивільних фортифікаціях. Міти, що оточували ложі, пов’язували знання мулярів з геометрії з древніми знаннями, успадкованими від бога елліністичного Єгипту – Гермеса Трисмегіста («Тричі великого»). Однак, очевидно, не тільки аура легендарного минулого притягала до мулярів освічених представників инших професій: ложі були тим місцем, де заможні підприємці могли заводити знайомства з корисними людьми, що зналися на архітектурі чи інженерній справі. Серед перших масонів, прийнятих до ложі «збоку» у 1650-х роках, був шотландець сер Роберт Морі – учений, військовий інженер, один із засновників Лондонського королівського товариства й активний учасник громадянських воєн в Англії. Як і оксфордський антиквар Елаяс Ашмол, що став вільним муляром приблизно у ті ж роки, Морі сподівався, що масонство прилучить його до мудрості математиків і механіків давнини. Усі свої листи він підписував масонським знаком, підкреслюючи вірність братству. В останні десятиліття XVII ст. його приклад наслідували чимало англійських джентльменів.

Можливо, нам ніколи не вдасться з’ясувати у подробицях, як саме проходив історичний процес трансформації ремісничого цеху у закрите товариство джентльменів. Якщо у Шотландії ще залишилися деякі документи, то англійські масонські архіви того періоду зникли. Шотландський історик Девід Стівенсон вважає колискою нового масонства свою батьківщину, гадаючи, що саме у Шотландії цехи мулярів уперше перетворилися у свого роду елітарні клуби спілкування. Однак, проповідь братерства і ті організаційні принципи, що були експортовані з Англії до континентальної Европи і стали спільними для усього масонського руху епохи Просвітництва, ґрунтувалися аж ніяк не на шотландських звичаях і не на прийнятій у Шотландії формі правління. Радше варто говорити про те, що масонство спиралося на настанови й ідеали, породжені Англійською революцією у ході боротьби з королівським абсолютизмом. Архіви Лондонського королівського товариства зберегли цікавий документ 1659 р. (Register Вооk [з] IX), що недвозначно підкреслює зв’язок масонства з державною владою. У ньому говориться, що «це ремесло [...] було засноване шляхетними королями, принцами й иншими поважними людьми», і присвячене семи вільним мистецтвам, зокрема геометрії – науці «батька мудреців» Гермеса, що «знайшов два кам’яних стовпи, де були висічені Знання, повчав людей і передав ці Знання будівельникам Вавилонської вежі». Виклад «Слів і символів франкмасонів» у цьому рукописі цілком адекватний історичному контексту. У ньому відобразилася революція і зародження конституційної влади, базованої на системі законів і правил: документ мимохіть згадує про «парламент» і закликає членів ложі «чесно виконувати [...] обов’язки, встановлені конституцією».

Тут слід зазначити, що згідно з «Оксфордським словником англійської мови» до середини XVII ст. слово «конституція» не використовувалося для позначення сукупности правил чи норм будь-якого співтовариства. Однак, у 1650-і роки, після страти Чарльза I англійський парламент прийняв низку законів, що стосувалися державного устрою; і майже одночасно в країні почали з’являтися недержавні організації зі своїми власними «конституціями», утім, часом дуже умовними. Документ 1659 р. розповідав, зокрема, про те, що французькі королі прийшли до влади шляхом обрання, і що у біблійні часи «король [...] скликав велику раду і парламент, щоб знайти кошти» для допомоги безробітним. Отже, англійські масони споконвічно вважали себе нерозривно пов’язаними – иноді фатальним чином – з долею держав і монархів. Після демократичних революцій кінця XVIII сторіччя масони Европи й Америки прийшли до висновку про єдність своїх інтересів. Близько 1800 р. у колах контрреволюціонерів народилася помилкова теза про масонську змову як першопричину Французької революції. Відтоді масонство почало асоціюватися з таємною підривною діяльністю. До 1789 р. його пов’язували не стільки з політичною дією, скільки з громадським життям і інтелектуальним прогресом.

Масонські ложі епохи Просвітництва у своїй практиці (виборність, підпорядкування меншости більшості, традиція заслуховувати промови обраних керівників ложі, об’єднання усіх національних лож під егідою Великої ложі, розробка конституцій) опиралися на ідеали рівности і на визнання цінности особистих заслуг людини. Це було обумовлено зростанням авторитету парламенту, посиленням міської буржуазії і дрібного сільського дворянства, що повірили у свої сили, а також впливом республіканської літератури і публіцистики, що народилася у середині XVII сторіччя у працях Джона Харінгтона і набула розвитку у таких теоретиків, як Алджернон Сідней, Джон Лок і Джон Толанд. Останній – прихильник партії вігів, що дотримувався на початку XVIII ст. республіканських поглядів – був прямо пов’язаний з лондонськими ложами. Таким чином, масонська ідея просування людини соціальним сходинками відповідно до її особистих заслуг – ідея, що виправдувала егалітарне братство людей, вільних у виборі своїх чільників – походила, насамперед, з англійської республіканської традиції. Утім, це не заважало ложам бути дуже ієрархічними структурами і повсюдно шукати заступництва аристократії. У країнах европейського континенту масони особливо дорожили таємничою стороною своєї діяльности, що вело до запровадження нових ступенів, до розробки додаткових ритуалів і церемоній, а також до появи імітацій (такою імітацією було відверто політизоване товариство ілюмінатів, засноване у Баварії 1776 р.). У инших ложах, наприклад, в американському ордені Цинцината (до якого, можливо, належав Джордж Вашинґтон), більше піклувалися про відзнаки, привілеї й організацію бенкетів. Що стосується ілюмінатів, то вони відкрито провокували владу і були об’єктом державного нагляду, хоча число їхніх членів ніколи не перевищувало шести сотень.

Близько 1720-х років чисельність масонів у Лондоні почала різко зростати. Влада залишилась байдужою до цього процесу. Понад те, чимало її представників самі вступали у нові майстерні. А оскільки вже з останнього десятиліття XVII ст. ложі поповнювалися не стільки робітниками-мулярами, скільки освіченими джентльменами, відбувався процес соціальної переорієнтації. Його символічною віхою стало обрання у 1720 р. великим магістром знаменитого архітектора сера Крістофера Рена. Отже, масонство усе більше і більше входило в моду. У 1723 р. Велика ложа Лондона опублікувала свої «Конституції». Цей документ відразу ж здобув широку популярність і був перекладений иншими мовами. Використання форми множини замість однини підказувало, що «Конституції» є амальгамою усіх статутів об’єднаних лож. Сам термін був, безперечно, англійським, адже у французькій традиції того часу словом «конституція» позначалися складові частини організму чи складові частини правління: «конституцією» тіла називалася сукупність його органів і членів. Лише дуже поступово упродовж XVIII сторіччя цей термін набував у французькій мові нового змісту, згідно з яким «конституція» перетворювалася у законодавчий акт, скажімо, в акт конституювання влади на основі суспільного договору. Таким чином, Франція у цьому сенсі істотно відставала від Англії, де вже у перші десятиліття XVIII ст. Ложа Великого Сходу мала свою конституцію й установила цілком мирський і світський триб свого життя.

Одним із найбільш ранніх документів, що стосуються поширення масонства на европейському континенті, є «Конституції» групи французьких гуґенотів-лібертинів, що утворилася у Гаазі у 1710 р. До неї входили видавці, журналісти, публіцисти, учені. Вони називали один одного братами. Був у них і свій великий магістр, і свій секретар. Сьогодні гаазькі «Конституції» зберігаються в архіві Джона Толанда у Британській бібліотеці. Серед тих, чиї підписи стоять під цим документом, чимало людей з кола секретаря групи Проспера Маршана – французького книговидавця і журналіста, що переховувався у Нідерландах. Архіви Маршана у бібліотеці Лейденського університету – найцінніше джерело з історії европейського масонства. Толанд увійшов у контакт із колом Маршана під час своїх подорожей Европою. Масонська ложа (чи її імітація) могла видаватися особливо привабливою людям «без коренів» (комерсантам, космополітам), оскільки вона декларувала давність свого походження, сповідувала демократичну етику, керувалася найбільш передовими на той час принципами і при цьому легко підлаштовувалась під смаки різних людей, піклуючись про кожного з братів. Гаазька група охоче використовувала масонську термінологію, хоча в основному займалася організацією застіль. Проте, серед найближчих друзів Маршана був Жан Русе де Місі – ще один вигнанець, що згодом став лідером французьких масонів в Амстердамі. Спершу він був політичним агентом Оранського дому, потім перейшов на службу австрійцям. Людина глибоких політичних пристрастей, Русе де Місі ненавидів французький абсолютизм, а у релігійному сенсі вважав себе «пантеїстом».

Тут слід зазначити, що теоретично масони повинні були дотримувати «релігії своєї країни чи своєї нації, якою б вона не була». Але «Конституції» 1723 р. змінили це правило: «Відтепер визнано більш доречним вимагати, щоб вони [«брати»] сповідали ту релігію, що пасує кожному з них». З огляду на глибокі конфесійні протиріччя, що роздирали Велику Британію, масонство різко обмежило коло принципових релігійних питань, з яких думки братів повинні були збігатися. Таким чином, воно стало полем широкої релігійної свободи, де деїзм існував нарівні з пантеїзмом і атеїзмом. Тому не варто дивуватися, що в англійських ложах було багато вігів і так само багато вчених; що у Парижі філософ і масон Гельвецій оголошував себе матеріялістом, а в Амстердамі Русе де Місі робив вибір на користь пантеїзму (як Толанд), і що Монтеск’є, що теж був масоном, радше за все, був деїстом. Тому не дивно також, що у переліках лондонських чи амстердамських масонів зустрічається багато гебрейських прізвищ. А от у ложах, що діяли в німецьких землях, гебреїв не було, адже німецькі статути проголошували: «Тільки християнин, до якої б секти він не належав [...], може бути прийнятий у члени ложі» («Масонство: образ у світлі правди» – «Freymaurerey: Skizzirt im Lichte der Wahrheit», Frankfurt am Main, 1785.S. 19).

У Франції деякі ложі приймали у свої ряди і католиків, і протестантів, і навіть акторів. У документах однієї паризької ложі згадувався «негр сурмач» з королівського полку. За винятком Італії і католицьких земель Німеччини, у масонських церемоніях рідко прямо використовувалася християнська лексика. Проте, коли в 1738 р. католицька церква засудила вступ католиків у ложі, вона особливо підкреслювала, що масонство стало новою формою релігії, до того ж організованої за республіканським зразком (йшлося про часте проведення виборів). Звичайно, багато сучасників визнавали, що ложі поширювали новий тип релігійности і привчали людей до поведінки, що неминуче входила у конфлікт із традиційною релігією і королівською владою. Однак, осуд масонства церквою лише збільшив його привабливість в очах тих, хто понад усе розраховував на розум і прогрес. У середині сторіччя вступ до ложі означав не стільки прилучення до матеріялізму й атеїзму, що асоціювались з іменами деяких філософів, скільки захоплення новими ідеями віку Просвітництва.

Вплив лож поширювався не тільки на інтелектуальне і соціяльне життя епохи. Світським елітам континентальної Европи довший час не вдавалося виробити форми самоврядування, що лежали б поза парафіяльними співтовариствами і комунальними радами і мали національний масштаб. Масонство допомогло заможним людям передових поглядів освоїти мистецтво самоврядування, до якого вони прилучалися як у колоніях (у якості підданих своїх імперій), так і на батьківщині, де вони могли впливати на хід справ місцевого і національного (через великі ложі) масштабу. Масонство поширилося спершу у Батавській республіці й у Франції, а потім пішло на схід – аж до Праги і Москви, і на захід – до Філадельфії й острова Гаїті. Приналежність до ложі означала політичну зрілість людини, її незалежність від церковного авторитету. У Неаполі майстерні об’єднували навколо себе реформаторів і прогресивно мислячих людей. А у колоніях масонство стало інструментом культурного єднання европейців, що відображали (разом з церквою і науковими товариствами) велич їхніх колоніальних імперій.

Влитися у ряди масонів прагнули усі: і дипломати, і державні чиновники, і представники вільних професій (адвокати, лікарі, учителі, торговці). У лютеранській Швеції увесь королівський двір, починаючи із самого монарха і його міністрів, вступив до ложі, що проводила свої збори просто у королівському палаці. Загалом у Швеції, Великій Британії й американських колоніях масони діяли відкрито, що свідчить про доброзичливе сприйняття їх суспільною думкою. У поширенні масонства в Парижі і Гаазі вирішальну роль зіграли британські дипломати. Відомо, скажімо, що у 30-і роки (XVIII ст. – ред.) паризька поліція часто навідувалася до резиденції англійського посла лорда Волдгрейва, де проводилися збори ложі. У Берліні масонство розквітло у середині XVIII сторіччя, і Фрідріх Великий уміло використовував його для підсилення свого впливу. У 80-і роки (XVIII ст. – ред.) під сильним впливом Йозефа II були віденські ложі, на замовлення яких працював Моцарт.

У католицькій частині Европи масонська етика відрізнялася меншим новаторством і лібералізмом. У Німеччині до 1770 р. нараховувалося приблизно 300 лож, членами яких було чимало придворних чиновників і представників вищої адміністрації (особливо у Мюнхені, Байройті, Ляйпцігу і Ваймарі), а також такі видатні мислителі, як Ґьоте, Віланд, Лесінґ, Моріц, Ґеорґ Форстер і Фрідріх Якобі. Радикальна німецька секта ілюмінатів, заснована одним із найбільш переконаних прихильників французького матеріялізму – Вайсгауптом, стала відомою саме завдяки тому, що свідомо імітувала масонство. Окрім того, велику роль у німецькому масонстві грав рух розенкройцерів з їх так званим суворим послухом. Відповідно до тієї системи, винайденої бароном фон Гундом, на чолі кожного масонського ступеня чи рівня стояла духовна особа, а самі члени наслідували звичаї і ритуали середньовічних лицарів. Консервативна структура німецьких лож була, таким чином, автократичною і глибоко ієрархічною. У церемоніях і у творах німецьких масонів часто вчувалися християнські мотиви і ноти містицизму. Найбільш показовий у цьому сенсі «конвент» на чолі з герцогом Фердинандом Брауншвайзьким (цей рух мав прихильників в Італії і навіть у Росії). Врешті-решт, усі «єретичні» девіації масонства – як убік новаторства, так і убік консерватизму – ніби передбачали той політичний екстремізм, що під впливом Французької революції поширився в Европі в останнє десятиліття XVIII ст.

Виникнення лож чи їхніх подоб усюди свідчило про відносне процвітання товариства, що неминуче відображалося у вишуканих інтер’єрах, в елегантному одязі, у бенкетах і святах. Незважаючи на деяку пристрасть масонів до колективних посиденьок, ложі прищеплювали людям уявлення про благопристойність, формували їхній характер, привчали їх до дисципліни і гарних манер. Лондонські майстерні иноді орендували театри для спільного перегляду спектаклів, і за свідченням очевидців «брати» поводилися набагато достойніше, ніж завзяті театрали. Правило, що сьогодні змушує глядачів мовчати у театрі чи на концерті і слухати артистів, прокладало собі дорогу доволі повільно, і варто визнати чималу роль масонства в утвердженні понять пристойности і стриманости у другій половині сторіччя. У цілому Просвітництво було дуже складним процесом, пов’язаним з розвитком ідей і нових форм соціяльної практики – публічних дискусій, спілкування, індивідуального читання, скасування цензури. Усі вони вимагали більш широкого поширення правил чемности, дотримання певної дисципліни і декоруму. Ложі брали участь у цьому процесі.

Вступні внески всюди в Европі були доволі високі, хоча і пропорційні доходам. Рано чи пізно (у залежності від соціального складу), кожна ложа обзаводилася власним юридичним статусом (реrsоnа) і вливалася у Велику ложу своєї країни. Майстерні відрізнялися одна від другої: одні приймали тільки осіб шляхетного походження, инші – студентів і медиків, треті відчиняли свої двері перед дрібними торговцями чи навіть акторами, тоді як більшість лож нізащо не допускали їх до свого кола. Відносини між майстернею і «братами» почасти були договірними, заснованими на сплаті внесків, почасти ж вони виглядали цілком сімейними, конфіденційними. У 1780-і роки щоразу, коли французькому Великому Сходові доводилося допомагати «братам» у скруті чи вдовам, жінкам похилого віку, масони демонстрували, що як і раніше перебувають між двома світами: один – сучасний – базувався на договірних засадах; другий був переважно феодальним, і головну роль у ньому грали привілеї народження і рангу. Часто траплялося, що якийсь масон звертався з письмовим проханням про матеріальну допомогу, підкреслюючи, що у ті часи, коли він був молодий і багатий, він платив усі призначені внески, влаштовував гідні прийоми для «братів» і взагалі був зразковим членом своєї ложі. Тим самим він доводив, що має повне право на допомогу аристократів, що стояли на чолі Великого Сходу.

Членство в майстерні з правом участи (управління) могло здатися схожим до здійснення громадянських прав і обов’язків. Ця, дуже прогресивна, риса масонства з найбільшою яскравістю виявилася в Австрії, де після 1750 р. вступ до ложі означав підтримку освітнім реформам і опозицію до традиційних привілеїв духівництва. Тому число масонів швидко зростало, особливо серед представників вільних професій. Згодом, у 1780-і роки, віденський Великий Схід пішов на пряме співробітництво з урядом: ліквідувавши «бунтарські» ложі в австрійських Нідерландах, він зберіг там тільки три майстерні, склав перелік «благонадійних» масонів, а у липні 1786 р. проінформував Йозефа II, що «загальне керівництво масонством відтепер цілком відповідає імператорським едиктам». Таким чином, масонська організація, що розкинула свою мережу по всій Европі, почала власну перебудову з метою підтримки стратегії монархічної держави. Багато лож католицької Европи не тільки не демонстрували опозиційність до абсолютизму, але й усіляко його підтримували.

Тяжіння масонства до влади підштовхувало його до самоідентифікації з державними інститутами. Прикладом цьому можуть служити голландські майстерні. У 1756 р. вони сформували національну Ложу Великого Сходу, вибравши для неї організаційну форму республіканських Генеральних штатів. Вони не тільки рекомендували цей устрій своїм німецьким «братам», що переживали деякі труднощі зі створенням національної Великої ложі, але і стверджували, що Генеральні штати можуть служити «найвищим трибуналом для всієї масонської нації» (Бібліотека Великої Ложі, Гаага, Kloss MS 190E 47). Подібно до того, як Генеральні штати наділяли кожну провінцію цієї країни широким суверенітетом, децентралізація влади у Великому Сході гарантувала кожній окремій ложі високий ступінь незалежности. Водночас, великий магістр Гааги барон Бутзелар запровадив «національні збори», у яких повинні були систематично брати участь усі голландські масони. Ритуал цих зборів був суворо регламентований: «брати» вишиковувалися рядами; перший символізував законодавчий орган голландських провінцій – Staten van Holland; за ними йшли «брати», обрані представниками великого магістра; далі – офіцери усіх майстерень, инші «брати» і запрошені. «Брати» повинні були співати хором, символічно утверджуючи єдність ложі, а можливо, нехай неусвідомлено, і всієї нації. Як відомо, із другої половини XVIII ст. ріст націоналістичних настроїв спостерігався у всій Західній Европі.

Незважаючи на те, однією із найбільш характерних рис масонства залишався космополітизм. Майстерні регулярно приймали у себе гостей з усіх кінців західного світу і колоній, листувалися з иншими ложами. Водночас, на думку масонів, чесноти повинні були процвітати і винагороджуватися саме на національному полі. Просвітництво дало поштовх реформам у різних сферах життя, а викриття просвітителями надмірних привілеїв і корупції переконало верхи суспільства у необхідності поновлення управлінського апарата держави. У цьому сенсі масонські ложі (навіть ложі «суворого послуху») більшою мірою, ніж будь-які инші форми соціальних контактів XVIII сторіччя, служили школами управління, де кожен міг випробувати себе у політиці місцевого, а потенційно – і національного масштабу. Звичайно, були люди, які, говорячи про необхідність реформ, мали на увазі повернення до середньовічних порядків, але таких було небагато.

Суперництво масонів з державою за право управління нацією відобразили і документи французьких лож. У 1738 р. яковіт шевальє де Рамсей виголосив у Парижі промову, у якій стверджував, що масонство «намагається створити досконалу духовну націю». Текст цієї промови відразу став знаменитим: екземпляри з’явилися у Реймсі, Діжоні і Гаазі. У 1760-і роки поліція Брюсселя конфіскувала в ательє одного гебрея-гравера чудовий зразок французької масонської символіки, що зображував «герб Франції, що освячував собою масонські атрибути» (AG Bruxelles, MS 1105, А 124). У 1770-і роки французькі ложі почали спробу створення певного центрального органу влади. Він мало нагадував парламенти чи інтендантські структури, що здійснювали владні повноваження на місцях. У силу обставин масонам довелося винаходити особливі форми організації управління на національному рівні. У 1774 р. нова паризька Ложа Великого Сходу заснувала національні збори, у рамках яких повинні були збиратися представники усієї нації, наділені правом голосу й обов’язком платити внески до Великого Сходу. Кілька років потому, у 1779 р. якийсь оратор у Греноблі підняв важливе питання: «Чи можливо діяти в­ інтересах загального блага через наші сучасні інститути влади, якщо форма правління така, що більшість людей змушені залишатися на тому місці, що їм відведено природою?» (Гренобль, МS Q50). Французька ложа Великого Сходу спробувала взяти на себе цю роль суспільного представництва в Парижі: з одного боку, щоб бути ближче до влади; з иншого боку – щоб розвіяти підозри, що згущалися навколо масонства. Окрім представницької асамблеї, Великий Схід заснував також громадські каси для допомоги нужденним «братам» і «сестрам».

Нове покоління масонів, що підростало у ложах, тяжіло до політичної діяльності і вірило у свою спроможність управляти державою. Це робило їх потенційно небезпечними, хоча більшість з цих людей не були ані бунтарями, ані республіканцями.

Прагнення брати участь в управлінні державою було властиве і жіночим ложам, що ширилися на континенті. Перша відома нам змішана майстерня з’явилася у Гаазі в 1751 р., але найбільш активними і найбільш помітними в Европі стали французькі адоптивні ложі, що діяли в 1770-1780-х роках. Слід зазначити, що «Конституції» 1723 р. категорично забороняли приймати жінок у масони. Ця заборона діяла у Великій Британії й в Америці, але континентальна Европа її порушувала. Адоптивні ложі давали дамам можливість спілкуватися у колі своїх однодумниць, що поділяли просвітительські ідеали: молитися на «Великого Архітектора» – бога ньютонівської науки, вигадувати ритуали і виголошувати промови. Головною фігурою на жіночих масонських церемоніях була «королева амазонок». В оточенні «сестер», наділених військовими званнями, «королева» чинила обряди ініціації не тільки жінок, але і чоловіків. Катехизми адоптивних лож закликали жінок визнати несправедливість чоловіків, скинути із себе їхнє ярмо, підпорядкувати собі стосунки у родині і розпоряджатися власністю на рівних з чоловіками. На одній з церемоній «королева» питала «великого патріарха», на якій підставі чоловіки вважають себе господарями жінок, а потім вимагала, щоб «сестри» звільнилися від цього рабства і ставилися до чоловіків, що не приймуть їхньої волі, як до тиранів. Таким чином, у 1780-і роки французькі масонські ложі сприяли прогресу у стосунках між чоловіками і жінками. Хибним є твердження, що француженки долучалися до Просвітництва лише у власних вітальнях чи у декількох паризьких салонах.

Масонство конкретизувало такі абстрактні ідеали, як розум, рівність, незалежність, хоча вони, як і раніше, залишалися важко досяжними. До середини XVIII ст. ложі нараховували близько 50 тис. европейців і американців. До 1785 р. серед масонів було близько 1500 жінок. Ми не маємо у своєму розпорядженні цифри, що відображала б ситуацію у колоніях, але знаємо, що ложі там поширювалися з такою ж швидкістю, що і різні гілки християнства. Масони виражали найбільш піднесені ідеали епохи Просвітництва, однак не допускали до своїх рядів селян, робітників, найчастіше – не допускали жінок, і щільно закривали двері своїх майстерень перед рабами. Проте, ложі у своєму прагненні до рівності і честі, до незалежності, свободи слова і віротерпимості були звернені у майбутнє, у царство прав людини і егалітарних ідеалів. Уже лише цього було достатньо, щоб у XVIII сторіччі викликати до них ненависть ворогів демократії. Ми відчуваємо її і сьогодні у молодих державах Східної Европи й у Росії.

 

Маргарет К. Джейкоб

Коментарі

Цікаво,но недостятньо розкрита тема......
від Степан (не перевірено)

Додати новий коментар

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсилкам спаму.
Фото-CAPTCHA
Введіть символи з малюнку.